Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Нас у батька Парфила Кириловича всіх 11 було. Я вже на доброго пастуха витягував, найменшенький Петько в колисці гойдався, йому й року не було. А ті всі десь посередині. Якось приходе батько ввечері додому та й питає: «Ну що, дітки, підемо в колгосп чи ні?» А ми всі: «Ні, не хочемо». «Так нас же з хати виженуть», — батько знову. Тоді вже й мати встряла в суперечку: «Що ти городиш? Хіба ми в когось щось украли, чи як? Землі й трьох десятин немає. Ну сарай є, ну клуня, ну корівка — так і в людей так. Ото всього й багатства, що кобила племінна. Ти в заводі робиш — робітник, а на мені діти, город, хата… Які ж ми куркулі?»
Позбавлені продовольства, селянські сім"ї не могли дожити до нового врожаю. На початку 1932 року голод поширився по всій Україні. Керівники Компартії України неодноразово зверталися до Сталіна з проханням скоротити план по хлібу. Проте ніяких поступок зроблено не було.
28 листопада 2006 р. Верховна Рада України прийняла Закон України „Про Голодомор 1932-33 рр. в Україні”, яким визначила трагічні події 30-х рр. в Україні геноцидом українського народу. Цей закон заклав юридичну базу для широкомасштабного дослідження, правового тлумачення і політичної оцінки злочинів проти людяності, вчинених організацією Голодомору.
В радянські часи розмови про Голодомор розцінювалися як наклеп на радянську владу. Вголос говорити про великий голод почали тільки з часів незалежності держави. І першими у відкритті правди про трагічну сторінку історії власного народу були представники української діаспори. Саме про це йдеться в першій публікації нового циклу.
Згаданий судовий процес справді був найпершим, хоча фактів цинізму та блюзнірства стосовно голодних років у регіоні не бракувало й до того. Приміром, у День всеукраїнської скорботи, якраз саме у той час, коли по всій державі була оголошена хвилина мовчання, а на підвіконнях запалювали свічки пам’яті, донецький телеканал взявся демонструвати художній фільм … «Веселі хлоп’ята».